Розвиток посидючості

Таке солодке це слово “посидючість”. За словами батьків, її не вистачає ВСІМ дітям. Часто посидючість прирівнюють до уважності. Посидючість і уважність, дійсно, йдуть рука об руку, але якщо уважність – це здатність зосереджуватись на чомусь, то посидючість – це вміння контролювати себе. Посидючість будь-якої дитини можна поліпшити, але відносно кожної людини однозначно потрібно враховувати ЇЇ індивідуальні та вікові особливості. Здатність бути стриманою, зібраною часто є частиною характеру дитини. Таким малюкам, відповідно, простіше оволодіти собою в питаннях навчання та інших обов’язкових завдань, де вміння самоконтролю особливо важливе. Є ж діти шустрі до неймовірності, не встигну я кошик з іграми на підлогу поставити, як з неї все вихоплюється, виймається і ні секунди не чекається. З цим однозначно потрібно працювати, але важливий спокій і непохитність того, хто цю посидючість дитині розвивати допомагає, тобто вчителя і батьків. Тобто знову доведеться працювати не тільки з дитиною, а й із собою.

Що ж важливо?

- РЕЖИМ. Постійність справ дає можливість дитині бачити послідовність у великому масштабі, а завдяки щоденним ритуалам (накривання на стіл, вкладання спати по одному і тому ж “маршруту”, заняття в один і той самий час) вчить практикуватись у повторюваних діях, бачити їх неминучість і планомірність. “Шустрі” діти якраз складніше цьому режиму піддаються, і батьки часто здаються в стратегічно важливих питаннях (сон, їжа, навчання) і відхиляються від регулярності справ. Особистий приклад, як і в будь-якій іншій справі щодо розвитку та виховання дітей, неймовірно важливий. Якщо тато і мама врівноважені, послідовні і вміють оволодіти собою, дитина, так чи інакше, піддається правильному впливу. Якщо ж через якийсь час пояснень “у мами закінчується терпіння”, то дитині складно вловити, де ж “правда”, і вона вибирає варіант, найзручніший для неї.

- ДОВОДИТИ СПРАВУ ДО КІНЦЯ. Це часто дуже непросто. Дитина починає одну гру, різко кидає, починає іншу. У такі моменти я кажу “СТОП”: “Іграшки не грають з дітками, які їх розкидають і ображають. Гра дуже хоче з тобою дружити, хоче тобі щось показати ..”. При виконанні важливих завдань (навчальних) у полі зору дітей, які схильні до відволікань, складно організовуються, НЕ ПОВИННО БУТИ ВІДВОЛІКАЮЧИХ ЧИННИКІВ у вигляді інших іграшок з дрібними деталями, працюючого телевізора, радіо і т.д., щоб не перетворювати місце гри в хаос . Я не даю дітям діставати всі іграшки відразу, просто не даю. Повірте, вони погоджуються грати поступово, якщо не давати грати хаотично. Ними рухає не бажання грати і тим, і тим, і тим, а фізіологія, якій складно з собою впоратися, а наше завдання допомогти їм, а не сварити їх за це. Малесенькими кроками. Навіть вже коли дитина готова втекти, ось-ось-ось ще залишився шматочок покласти! Обов’язково показуйте, що гру потрібно скласти в коробку/папку. Ваші дії не повинні підлягати сумніву з боку дитини, інакше не Ви будете володіти ситуацією, а дитина. Можете придумати фразу і завершувати нею кожну гру “Складаємо гру в коробку, говоримо їй “До побачення” і беремо іншу”. І не переживайте, що Ви говорите її ніби тільки собі, дитина все чує і при Вашій наполегливості буде так і робити.

– Заняття повинно бути цікавим і відповідним дитині за віком. Дуже складні або заплутані правила ускладнюють процес концентрації і дитина втрачає мотив. Якщо ж питання стосується “домашнього завдання”, намагайтесь внести і в нього якусь цікавинку. Це часто під силу батькам. У крайніх же випадках застосовуйте кружечки, які Ви малюєте дитині (підходить для старших дошкільнят і молодших школярів) щодо кількості необхідних справ. Дитина робить справу, закреслює одне коло, робить другу справу – закреслює друге і т.д. Дитина бачить, що “є просвіт” і швидше справляється з роботою.

- ПОСТІЙНІСТЬ. Тільки послідовними і повторюваними діями ми можемо досягти бажаного результату. Деякі діти спочатку навіть їсти сидячи не можуть, не те що гру складати! За допомогою систематичних вправ через досить короткий час дитина “справляється” з бурхливою енергією і “любить заняття”.

– СХВАЛЕННЯ. Знаєте, чому діти люблять зі мною займатись? (за словами саме дітей). Бо я їх хвалю! Кажуть вони. “А мама кричить і сварить” …. Такі справи, мої хороші. У будь-якій справі можна знайти, за що похвалити, що вийшло добре. ВАЖЛИВЕ УТОЧНЕННЯ – потрібно спочатку хвалити, а потім “сварити”, а не навпаки. Після того, як дитина почує, яка вона розумниця, що тут рівно склала, вірно відповіла, акуратно намалювала, легше чути, що тут ти допустив помилку, а ці букви варто виправити. Якщо ж Ви спочатку критикуєте, а потім десь крапельку хвалите, похвала може загубитись, так як людина встигне засмутитись. І руки опускаються з кожним таким засмученням все більше. І не награне “Все одно ти молодець!”, а “Які ж руки в тебе трудяги – стільки написали!”, “Оце ти розумняха!”, “Та ти якийсь чемпіон з розв’язування задач!”. Я караул сама як не люблю стан “Майже молодець”. Тільки повна віра в мене дає мені стимул робити ще і ще кращим чином! Ми можемо допомогти нашим дітям бути успішними – однозначно! Або хоча б не заважати)