Навчання – зона відповідальності дитини

Уроки, домашні завдання, портфель і всі супутні матеріали – це зона відповідальності дитини. Що це означає – дитина стежить, приводить в готовність і контролює правильність сама, спираючись на ДОПОМОГУ дорослого, але не заміщаючи дорослим себе. Але дати зрозуміти це дитині потрібно не словами “Ти тепер дорослий, повинен збирати портфель і робити уроки сам”, а підкреслюючи значимість дитини, що новий статус “школяр”, який їй довірили гордо носити, має на увазі і самостійність в уроках. Але це не означає, що ви кидаєте дитину наодинці зі шкільною кількістю справ, а довіряєте їй це, будучи готовим завжди допомогти і підтримати порадою і ділом. Так як у школі, на додаткових заняттях дитина залишається сама, без вашої участі, то і бути в курсі наявності або відсутності певних предметів з собою повинна вона сама. “Самостійності не можна навчити, її можна тільки надати”. Дозволяючи дитині нести відповідальність за посильні справи, ми підвищуємо її самооцінку, впевненість у своїх силах, підвищуємо поріг уважності, адже надмірно опікувана дитина розслаблена і завжди розраховує на Вас, відповідаючи в школі: “Мама мені не сказала”, “Мама мені такий зошит не поклала”,”Мама мені форму не дала”і т.д. У такі моменти одні батьки беруться за голову, інші зляться і зриваються на дитині, а по суті провини дітей у цьому немає – їх так привчили. Тому, поступово, але впевнено, важливо пояснити дитині, що в школу ходить вона, а не мама і тато, і ви повинні у неї питати, що сьогодні було на уроці математики, а не дитина у вас.
- Змиріться, що будь-яка навичка формується не відразу і сама наявність школи в житті дитини не означає автоматичної слухняності, організованості та старанності. Потрібно поступово, починаючи ще ДО школи, вчити організовувати робоче місце, знати, де зберігаються ручки, олівці, фарби, зошити і т.д.
- Залучайте дитину до вибору шкільного приладдя, щоб їй хотілось ними користуватися. Дитина 6-7 років вже цілком може висловити свою думку. Не нав’язуйте свої переваги в непринципових випадках. Якщо, по суті, неважливо, якого кольору будуть обкладинки, то дозвольте нехай вони будуть такі, як просить дитина. Таким чином формується позитивне ставлення до речей і навчального процесу в цілому.
- Обов’язково закріплюйте позитивними коментарями будь-які успіхи дитини в сторону самостійності, будь то складені зошити або підточені олівці. Пам’ятайте, що для того, щоб дитина почала робити те, чого раніше не робила, потрібно не висміювати її нездатність, а підкреслювати найменші прояви того, що сформувати хочете. Не дорікайте, не оцінюйте різко невдалі спроби щось скласти, помилки в домашньому завданні або навіть промах у зборах: не той зошит поклав і т.д. Спочатку це нормально! Звичайно, важливо пояснити, як саме потрібно готуватись до уроків: стежити, які предмети будуть і по черзі все складати, але не залякуйте дитину, щоб вона боялась зізнатись Вам в біді (причому бідою часто діти вважають навіть втрачений ковпачок, адже “Мама буде вдома сварити”), так буде тільки гірше.
- Починайте процес усвідомлення дитиною зони своєї відповідальності зі спільних справ, поступово перекладаючи зобов’язання в руки дитини. Ви читаєте розклад, а дитина складає необхідні предмети в портфель. Ви можете коментувати, пояснювати, що зошити буде краще покласти в той відділ, а книги і пенал в цей, тому що так більше речей поміститься, і нічого не буде заважати. А не просто даєте вказівки. Пояснюйте, як краще скласти всі речі правильно. Дитині буде корисний ваш досвід, але як допоміжний елемент. Контролюйте, але не переймайте ініціативу.
- Якщо Ви бачите необхідність втрутитись, ПРОПОНУЙТЕ, а не нав’язуйте, ВАШУ ДОПОМОГУ: “Дозволь я тобі допоможу”, а не “Дай я сама”. Слова з пропозицією допомоги звучать більш шанобливо і не змушують дитину “захищати свою територію”, а дають дитині побачити в вас союзника, помічника, що в більшості випадків закінчується позитивною відповіддю. Якщо ж, все таки, почуєте “Ні, я сам/а”, змиріться, якщо це не стосується безпеки життя дитини.
- Нагадуйте про необхідність скласти речі в школу або про виконання уроків в коректній формі, не принижуючи дитину. Діти це дуже цінують.
- Достойно дорослої розсудливої людини (я про вас) сприймайте “промахи” дитини. Пройшовши шлях “Я забув…”, “Здається, у мене цього сьогодні немає…”, підростаюча доросла людина (дитина) буде більш усвідомлено ставитись до всього, що робить, що стане їй хорошим помічником в житті.
Пам’ятайте, що якою б вимогливою або, навпаки, простою не була школа, сім’я формує основи особистості дитини, тому вчитись радіти перемогам і реагувати на невдачі потрібно виходячи з сімейних цінностей. Набирайтесь терпіння, дорогі батьки майбутніх школярів, прошу вас бути справедливими і послідовними, не ставте ярликів у зв’язку з іще не зміцнілими дитячими вміннями та прибуде з вами сила і хороша успішність!